"Я залишився один у цьому світі": українець розповів про горе, яке принесла росія до його родини

12 листопада, 22:16

Українців до болю вразила трагедія українця Сергія Коспенка, який втратив свою родину.

Історією поділився активіст та волонтер Сергій Стерненко:

"Привіт! Пишу цей пост і сподіваюся, що колись його використують на міжнародному трибуналі як чергове доведення того, що росія – країна-терорист.

На цих двох фото – сенс мого життя. Моя донька Ангеліна, якій було лише 8 місяців, та моя дружина Олена. Ми всі гарно жили у приватному секторі Жовтневого района Маріуполя, де й зустріли 24 лютого. Це був самий початок вторгнення росії в Україну. Наше місто було одним з перших, куди зайшли окупанти.

Коли почалась війна, ми не планували нікуди евакуюватися, тому що думали, що Збройні сили України нас обов’язково захистять. Та й було нікуди. У кінці кінців, ми на своїй землі.

На жаль, окупанти обрали шлях націстів. Через те, що вони не могли битися з нашими українськими воїнами, вони стали бити по мирному населенню…

9 березня – чорний день календаря. Тоді я, як й в останні дні, закупився їжею та ліками і поїхав розвозити все це до тих, кому життєво необхідно (щось передавав нашим героям, щось – цивільним). Затримався до півночі.

Коли вже збирався їхати додому, надійшов дзвінок від сусідів. Вони казали, що в нашу домівку прилетіла ракета. Я одразу поїхав туди. А коли приїхав – вияв сильну пожежу на нашій ділянці. Наш дім сильно горів. І хоча поженики намагалися його згасити, він ніяк не закінчувався.

Як сказали сусіди, моя сім'я навряд чи встигла вибігти… пізніше я дізнався, що це так. Вони спали та не змогли відреагувати. Сгоріли. Поховали у закритих трунах через декілька днів. Я залишився один у цьому світі.

Пройшло вже 8 місяців. Стільки ж, скільки тоді було моїй доньці. Чому пишу це тільки зараз? Тому що, нарешті, зібрався з думками. До цього було дуже боляче. Зараз теж. Але раніше було сильніше".